Воїн із Полтавщини розповів, як його досвід на будівництві допомагає підривати окупантів
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Воїн із Полтавщини розповів, як його досвід на будівництві допомагає підривати окупантів
«Турист» — із Полтавщини. До війни він був будівельником. Сьогодні — сапер 152-ї окремої єгерської бригади. Каже: його цивільний фах тепер став ключовим у зовсім іншій роботі — нищити ворога.
Джерело: Полтавський обласний ТЦК та СП за матеріалами інтерв’ю
«Я розумію, де поставити вибухівку, щоб впав будинок чи міст. Тобто моя спеціальність мені стала в нагоді. Я розумію, де йде несуча стіна, будинок», — розповідає воїн.
Своє рішення піти на фронт чоловік ухвалив після того, як змінилося його життя. Це була не просто мотивація — це був біль і гнів.
«Постраждав один із моїх товаришів. І я вже просто підійшов до патруля поліції й кажу: “Поїхали в ТЦК”. У мене, як от, велика жага до помсти цим пі……м. Мої товариші загинули. Одного закатували в Бучі. Тож я мотивований. Я знав, куди йду та на що я йду», — говорить військовик.
«Турист» брав участь в обороні Селідового. Один із найстрашніших моментів — евакуація під обстрілами. Згадує, що тоді з двома побратимами вже подумки попрощався.
«Ми потрапили під сильний обстріл. Багато людей полягло. А ми в тому населеному пункті були вперше. І так вийшло, що розбіглися. Вийшли на свої позиції не всі — двох моїх побратимів вважали зниклими. Думали, що їх нема. А потім вже в госпіталі стою, палю — ведуть нашого хлопця. Він із кулею в шиї вийшов. По дорозі ще й двох орків вальнув. Ми там обнімалися, плакали. І другий також вийшов сам — через ліси й поля, до нашої розвідки. Хлопці теж були вражені, як він вийшов», — ділиться військовослужбовець.
Боєць пройшов базову загальновійськову підготовку за спеціальністю стрільця, а потім ще й фахову.
«Навчили мене добре. І оцінки я отримував не просто так. Я знав, що роблю. І для чого. Мав уже за плечима якийсь багаж знань, було трохи легше. Але я й бачив, як важко іншим».
Його історія — це не героїзація, а історія втоми, відповідальності та сили духу. Про саперну справу говорить коротко та без пафосу:
«Звичайно ж, це важко. Саперна робота — це і копати, і міни тягати. Ну а як?! Стоїть задача, ти взяв 4 ТМ-ки по 10 кіл і погнав. І це можна пройти кілометр, і 2, і 3, поки ти їх поставиш. А машина туди не доїде. І це потрібно здоров’я якесь мати. Звичайно, важко. А що робити, як у нас такі сусіди?» — каже боєць.
«Турист» розповідає, що чоловіків його підрозділу не потрібно переконувати воювати.
«У мене є хлопець із Бучі. Що його мотивувати? Він все це бачив. Є хлопці з різних куточків України, але кожного десь щось якось торкнулося. Я б не сказав, що когось із них сильно треба мотивувати. Хіба що підтримати», — вважає військовослужбовець.
Після війни він хоче повернутись до свого хобі й зробити його професією. Мріє про майстерню.
«Я роблю різні вироби з деревини. Свічники, наприклад, на стіну прикраси. Мрію після війни станки прикупити, зайнятися виготовленням сувенірної продукції з дерева — шахи, нарди», — розповідає воїн.
Відео доступне за посиланням.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
